🔪Mafia — Ch.29 — Край дивана між нами

💜💗💜💗💜 Story 💗💜💗💜💗 The Edge of the Sofa Between Us The lights in the bar dimmed further. The main ceiling lights had already been turned off, leaving only a few warm wall lamps glowing in the corners. The space that belonged to customers during the day was now left with just the two of them. The bar counter had already been cleaned. All that remained were two freshly made cocktails. And the faint scent of alcohol still lingering in the air. Luka was the first to leave the counter. She walked toward the dark leather sofa by the window, holding her glass. She leaned back into the seat, relaxing into it. Her gaze fell on the drink in her hand. The orange-red liquid shimmered faintly with a golden hue under the light. Like amber soaked in sunset. Not long after, Gakupo walked over as well. He naturally sat down beside her. At first, there was still a certain distance between them. But as they talked, neither of them seemed to notice when it happened. Someone subtly turned their body. Or perhaps the conversation simply pulled them closer. By the time they realized it, the distance had become much smaller than when they first sat down. Luka took a sip. This time, she paid closer attention than when she had tried it at the bar. The alcohol came first. Then a gentle citrus aroma. Finally, a warm, lingering finish. She raised an eyebrow slightly. "Strange." Gakupo turned to her. "What is?" "It's supposed to be a strong drink," she said, gently swirling the glass. "But it doesn't feel as intense as I expected." Gakupo smiled. "Because this is your first time making this kind of drink." Luka looked at him. "Does it really make that much difference?" "Usually, people new to strong cocktails either can't mask the alcohol at all…" He spoke calmly. "Or they overdo the balance." "But you didn't." Luka raised a brow. "So?" "So this is a success." He looked at the glass in her hand. "And it suits you." Luka paused. "My style?" "Looks gentle on the surface," he said. "But it leaves a strong aftertaste." A brief silence. Then Luka laughed. "Is that a compliment or an insult?" "A compliment." No hesitation. That only made her laugh more. She realized this man was terrible at softening his words. Yet far too sincere to doubt. Gakupo watched her smile. His gaze lingered for a moment before he looked away. He liked her like this. No guard. No distance. Just ease. They continued talking about cocktails. From base spirits to flavor structure. From bar management to strange customer requests. Luka listened carefully. Occasionally teasing him. Occasionally asking questions. And Gakupo realized he was talking more than usual. Not because of professionalism. But because she was listening. Without realizing it. He shifted slightly toward her. His body naturally leaning closer. His arm came to rest along the back of the sofa behind her. The movement was so natural he didn't even notice at first. Until a few seconds later. He realized. The distance between them had become dangerously small. Close enough that if she leaned back slightly, she would touch him. Close enough that one small movement could cross an unspoken boundary. But neither of them moved away. Luka had already noticed. From the moment his arm rested on the sofa, she had felt it. But she didn't move. Because she realized she didn't mind it. Maybe even… liked it. She should have created distance. Logically, that was the correct thing to do. But she didn't. So they stayed like that. Talking about drinks. Talking about trivial things. Laughing occasionally. Falling into brief silences. Outside, the night remained quiet. City lights reflected softly on the glass. Neither of them moved away. Luka looked down at the orange-red drink in her hand. She suddenly thought this cocktail had turned out better than she expected. Not because of its taste. But because of this moment. She hadn't felt this relaxed in a long time. And Gakupo, looking at her softly lit profile, thought the same thing. If tonight could last a little longer… That would be enough. Neither of them said it. They just continued drinking. In a distance neither of them chose to break. 🍸✨ --- Українська Світло в барі ставало дедалі тьмянішим. Основне освітлення вже було вимкнене, залишилися лише кілька теплих настінних ламп у кутах. Простір, що вдень належав клієнтам, тепер залишився лише для них двох. Барну стійку вже прибрали. Залишилися лише два щойно приготовані коктейлі. І ледь відчутний аромат алкоголю в повітрі. Лука першою відійшла від бару. Вона пішла до темного шкіряного дивана біля вікна, тримаючи келих. Вона розслаблено сперлася на спинку дивана. Її погляд упав на напій у руці. Помаранчево-червона рідина в світлі ламп злегка відливала золотом. Наче бурштин, у який ввібрали захід сонця. Невдовзі підійшов і Ґаку́по. Він природно сів поруч із нею. Спочатку між ними ще була відстань. Але під час розмови вони самі не помітили, коли саме це сталося. Хтось ледь повернувся корпусом. Або їх просто непомітно наблизила розмова. Коли вони це усвідомили — відстань уже стала значно меншою, ніж на початку. Лука зробила ковток. Цього разу уважніше, ніж у барі. Спочатку відчувся алкоголь. Потім м'який цитрусовий аромат. І нарешті теплий довгий післясмак. Вона злегка підняла брову. «Дивно.» Ґаку́по повернувся до неї. «Що саме?» «Це мав бути міцний напій,» — сказала вона, легенько похитуючи келих. «Але він не здається таким сильним, як я очікувала.» Ґаку́по усміхнувся. «Бо ти вперше готуєш такий коктейль.» Лука подивилася на нього. «Це справді так сильно впливає?» «Зазвичай ті, хто вперше працює з міцними коктейлями…» — сказав він спокійно. «Або не можуть приховати смак алкоголю…» «Або перебільшують баланс.» «Але ти — ні.» Лука трохи підняла брову. «І що це означає?» «Це успіх.» — він подивився на келих у її руках. «І це тобі підходить.» Лука на мить завмерла. «Мій стиль?» «Зовні м'який,» — сказав він. «Але післясмак залишається надовго.» Коротка пауза. Потім Лука засміялася. «Це комплімент чи образа?» «Комплімент.» Без жодних вагань. Вона засміялася ще сильніше. Вона зрозуміла, що цей чоловік майже не вміє пом'якшувати слова. Але його щирість неможливо було заперечити. Ґаку́по дивився на її усмішку. Його погляд затримався на мить, перш ніж він відвів очі. Йому подобалося бачити її такою. Без захисту. Без дистанції. Просто спокійною. Вони продовжили говорити про коктейлі. Від базових спиртів до структури смаку. Від барного бізнесу до дивних запитів клієнтів. Лука уважно слухала. Іноді піддражнювала його. Іноді ставила питання. А Ґаку́по помітив, що говорить більше, ніж зазвичай. Не через роботу. А тому що вона слухає. Незчувшись. Він трохи повернувся до неї. Його тіло природно наблизилося. Рука лягла на спинку дивана за її спиною. Рух був настільки природним, що він навіть не одразу це усвідомив. Лише через кілька секунд він зрозумів. Відстань між ними стала небезпечно малою. Настільки малою, що якби вона трохи відкинулася назад — торкнулася б його. Настільки малою, що один рух міг би перетнути невидиму межу. Але ніхто не відсторонився. Лука вже це помітила. Із самого моменту. Але не відсунулася. Бо їй це… не заважало. Можливо, навіть подобалося. Вони залишилися так. Говорячи про напої. Про дрібниці. Іноді сміючись. Іноді мовчачи. Зовні ніч залишалася тихою. Вогні міста відбивалися у склі. І жоден із них не зробив крок назад. Лука дивилася на свій помаранчево-червоний коктейль. І раптом подумала, що він вийшов краще, ніж вона очікувала. Не через смак. А через цей момент. Вона давно так не розслаблялася. І Ґаку́по, дивлячись на її освітлений профіль, подумав те саме. Якби ця ніч тривала трохи довше… Це було б достатньо. Вони цього не сказали. Лише продовжили пити. У відстані, яку жоден із них не захотів порушити. 🍸✨