Тиха величність - Vocaloid 神威がくぽx巡音ルカ

💜💗💜💗💜 Story 💗💜💗💜💗 Silent Majesty In the studio, the staff were checking the photos that had just been taken. The black velvet sofa remained in place, and the deep purple backdrop looked almost black under the lights. The silver metal ornaments reflected a faint glimmer, lending the whole scene a gorgeous yet dangerous air. Luka was still seated on the sofa, adjusting her skirt slightly. Gakupo stood behind her, looking down at the photos the photographer was showing them. "This set is good." The director looked at the screen and suddenly came up with a new idea. "But I'd like to change the angle." He turned around and explained to the two of them. "Keep the previous movements the same, but I want Luka to look more like a queen." Luka lifted her head slightly. "A queen?" "Exactly." The director pointed at the sofa. "Luka, keep sitting here. Straighten your back a little, raise your chin, and let your gaze carry arrogance and coldness. Don't deliberately put on a fierce expression. I want an aura that makes everyone obey without her ever raising her voice." Luka listened attentively. "Understood." The director then looked at Gakupo. "As for Gakupo, I want your feeling to be completely different." Gakupo looked at him. "Go ahead." The director thought for a moment before speaking slowly: "I want you to have the feeling that... someone you cherish is being treated disrespectfully." The studio fell quiet for a moment. "Not simple anger, and not ordinary fierceness." The director continued explaining. "You stand behind Luka, leaning forward slightly, with your hands still on either side of the sofa. Your expression should be cold, but your eyes should carry pressure. It's as if someone has dared to be rude to the person you cherish. You don't need to scold them loudly. One look from you is enough to make them realize how serious their mistake was." After listening, Luka couldn't help turning to look at Gakupo. "That sounds really commanding." Gakupo answered calmly: "I'll give it a try." The director nodded in satisfaction. "Great! Just like that!" The staff began repositioning the camera. This time, the photographer didn't shoot from the front. He moved the lens to a slightly lower position in front of the sofa, placing Luka at the center of the frame, with Gakupo's figure extending from behind her. That way, Luka would appear more noble, while Gakupo would form an imposing silhouette. The stylist came over and redid Luka's hair. Her long pink hair fell naturally behind her shoulders, with a few strands trailing down along her cheeks. The collar and cuffs of her black Gothic dress were adorned with delicate silver metal ornaments, and the silver necklace at her throat glittered under the lights. Gakupo also readjusted his outfit. The shoulders of his black coat bore ornate silver decorations, and the metal chain at his waist hung down naturally. His vivid, pure purple hair extended down his back, while the locks in front of his ears fell along his cheeks to his waist. "All right, you two can get ready." Luka sat back down on the sofa. She rested one hand elegantly on the armrest, the other naturally on her lap. Back straight. Chin slightly raised. Her deep blue eyes looked ahead, and her formerly soft expression gradually withdrew, replaced by a noble, aloof coldness. She didn't deliberately frown. Nor did she show any displeasure. It was just those eyes, as if they had long grown used to everyone's awe of her. Gakupo stood behind her. He placed his hands on either side of the sofa and leaned forward slightly. His purple eyes had been gazing calmly ahead. Following the photographer's directions, his expression gradually grew colder and sterner. "Gakupo, a little closer to Luka." He moved forward. The distance between them narrowed. "Very good. Now look at the camera." Gakupo raised his eyes. In that instant, his gaze changed. Still no smile. But it was no longer mere indifference. Between his brows and eyes lay a restrained warning, his gaze steady and sharp, as if someone on the other side of the lens, with no sense of propriety, had just offended the woman seated in front of him. He wasn't angry. He didn't even make any unnecessary movement. He simply looked quietly at the camera. Yet the pressure he exuded was unmistakable. As if, should the other party commit any further disrespect, he would not give a second warning. "Excellent!" The director's voice rang out immediately. "That's the look! Hold it!" The photographer pressed the shutter repeatedly. Click! Click! Luka sat in front, still maintaining her queenly, haughty bearing. Gakupo stood behind her, bending slightly, his hands resting steadily on either side of the sofa. Their silver metal accessories formed delicate glimmers against the dark background. One was a noble, coldly beautiful queen who would tolerate no offense. The other was a man standing guard behind her, indifferent to the outside world, yet absolutely devoted to her. The photographer adjusted the lens slightly. "Luka, move your gaze up a little. Good." "Gakupo, don't take your eyes off the camera. Imagine someone just said something extremely rude to Luka." Gakupo didn't answer. His gaze only grew a few shades deeper. Click! This time, the photographer didn't even lower his camera right away. Looking through the viewfinder, he rapidly took several shots in succession. The director also walked over to the monitor. "Wonderful... the effect is completely different." He enlarged one of the photos. In the photo, Luka held her chin slightly raised with a coldly beautiful expression, the silver choker accentuating the elegant line of her collarbones. Gakupo stood behind her, his purple hair falling over his black clothing, his eyes fixed on the camera. He wasn't looking at Luka. Yet one could clearly feel that all his attention revolved around her. As if the whole world could be irrelevant to him. Except that no one was allowed to offend her. "This one is excellent." The director smiled with satisfaction. "I think this will be one of the most important images in our feature." When shooting paused, Luka finally relaxed her shoulders. She turned her head and looked at Gakupo, who was still standing behind her. "Your eyes just now were terrifying." Gakupo raised an eyebrow slightly. "Were they?" "Mm. It felt like if someone were really rude to me, you'd just throw them out." Gakupo looked at her, his tone still gentle. "If someone treated you disrespectfully, I certainly wouldn't stand by." Luka was stunned for a moment. "But that was just a photoshoot." "I know." He leaned down slightly and tidied a strand of pink hair by her shoulder. "But the situation wasn't hard to imagine." Luka blinked. "Why?" Gakupo looked at her, a very faint smile appearing at the corner of his lips. "Because you deserve to be treated well." Luka's expression almost slipped. She hurriedly turned back to face forward, pretending she was still that haughty, coldly beautiful queen. Only her slightly reddened ear tips gave away her feelings. Gakupo straightened up again, the cold expression returning to his face. The director, who happened to be passing by, saw this scene and couldn't help laughing. "Gakupo, could I borrow that look of yours one more time?" Gakupo turned his head. "Right now?" "Yes! Right now!" The director immediately signaled the photographer to get ready. But when Gakupo looked at the camera again, the sternness and pressure from before returned once more. The director clapped his hands in satisfaction. "Perfect! We really got it this time!" Sitting on the sofa, Luka stole a glance at him. She suddenly felt that this magazine shoot had let her discover another very charming side of Gakupo. And... That tenderness he showed only to her seemed even more heart-fluttering than his coldness in front of the camera. --- Українська У студії працівники переглядали щойно зроблені фотографії. Чорний оксамитовий диван залишався на місці, а темно-фіолетова драпіровка під світлом виглядала майже чорною. Срібні металеві прикраси відбивали слабке сяйво, надаючи всій сцені розкішної й водночас небезпечної атмосфери. Лука й досі сиділа на дивані, трохи поправляючи спідницю. Ґакупо стояв за її спиною й дивився вниз на фотографії, які показував фотограф. — Ця серія добра. Режисер дивився на екран і раптом запропонував нову ідею. — Але я хочу змінити ракурс. Він обернувся й пояснив їм обом. — Попередні рухи залишаємо без змін, але я хочу, щоб Лука виглядала більш по-королівськи. Лука трохи підняла голову. — Королева? — Саме так. Режисер вказав на диван. — Луко, продовжуй сидіти тут. Трохи випрям спину, підніми підборіддя, нехай у погляді буде зарозумілість і холодність. Не потрібно навмисно робити злий вираз обличчя. Мені потрібна така аура, щоб усі корилися, навіть якщо ти не підвищуєш голосу. Лука слухала уважно. — Зрозуміла. Потім режисер подивився на Ґакупо. — А от у Ґакупо я хочу зовсім інше відчуття. Ґакупо подивився на нього. — Слухаю. Режисер трохи подумав і повільно сказав: — Я хочу, щоб ти виглядав так, ніби... з кимось, кого ти беріг як скарб, поводяться зневажливо. У студії на мить запала тиша. — Не просто гнів і не звичайна лють. Режисер продовжив пояснювати. — Ти стоїш за Лукою, трохи нахилившись уперед, руки, як і раніше, на боках дивана. Вираз обличчя має бути холодним, а погляд — тиснути. Ніби хтось насмілився бути нечемним із тією, кого ти бережеш. Тобі не потрібно голосно сварити його, досить одного погляду, щоб той усвідомив, наскільки сильно помилився. Вислухавши, Лука не втрималася й повернулася до Ґакупо. — Звучить дуже велично. Ґакупо спокійно відповів: — Спробую. Режисер задоволено кивнув. — Чудово! Саме так! Працівники почали переставляти камеру. Цього разу фотограф знімав не спереду, а перемістив об'єктив трохи нижче перед диваном, щоб Лука опинилася в центрі кадру, а силует Ґакупо здіймався з-за її спини. Так Лука виглядатиме ще шляхетнішою, а Ґакупо утворить владний, гнітючий силует. Підійшов стиліст і заново поправив Луці зачіску. Її довге рожеве волосся природно спадало на плечі, кілька пасом спускалися вздовж щік. Комір і манжети чорної готичної сукні прикрашали тонкі срібні металеві деталі, а срібне намисто на шиї виблискувало під світлом. Ґакупо теж поправив одяг. На плечах його чорного пальта були розкішні срібні прикраси, а металевий ланцюжок на поясі природно звисав донизу. Яскраве чисто-фіолетове довге волосся спадало по спині, а пасма перед вухами лягали вздовж щік аж до пояса. — Готово, можете готуватися. Лука знову сіла на диван. Вона елегантно поклала одну руку на бильце, а іншу — природно на коліна. Спина пряма. Підборіддя трохи піднято. Її темно-сині очі дивилися вперед, а колишня м'якість у виразі поступово зникла, поступившись місцем шляхетній, відстороненій холодності. Вона не хмурилася навмисно. І не виказувала невдоволення. Просто ці очі, здавалося, давно звикли до того, що всі перед нею тремтять із пошаною. Ґакупо стояв за її спиною. Він поклав руки по боках дивана й трохи нахилився вперед. Його фіолетові очі спочатку спокійно дивилися перед собою. За вказівками фотографа вираз його обличчя поступово ставав дедалі суворішим. — Ґакупо, ближче до Луки. Він рушив уперед. Відстань між ними скоротилася. — Дуже добре. Тепер дивись у камеру. Ґакупо підняв очі. У цю мить його погляд змінився. Усмішки, як і раніше, не було. Але це вже була не просто байдужість. У його бровах і очах з'явилося стримане застереження, погляд став спокійним і гострим, ніби по той бік об'єктива хтось, не знаючи міри, щойно образив жінку, що сиділа перед ним. Він не гнівався. Не зробив жодного зайвого руху. Просто мовчки дивився в камеру. Але тиск від цього погляду відчувався дуже чітко. Ніби варто було тому, хто стояв навпроти, зробити ще бодай одну зневажливу річ — і другого попередження не буде. — Чудово! Одразу пролунав голос режисера. — Саме цей погляд! Тримай! Фотограф раз за разом натискав на затвор. Клац! Клац! Лука сиділа попереду, і далі зберігаючи гордовиту поставу королеви. Ґакупо стояв за нею, злегка нахилившись, а його руки впевнено лежали по боках дивана. Їхні срібні металеві прикраси створювали ніжне сяйво на темному тлі. Одна — шляхетна, холодно-вродлива королева, яку не можна ображати. Другий — чоловік, що вартує за її спиною, байдужий до решти світу, але безмежно відданий їй. Фотограф трохи підкоригував об'єктив. — Луко, підніми погляд ще трохи вище. Добре. — Ґакупо, не відводь очей від камери, уяви, що хтось щойно сказав Луці щось украй грубе. Ґакупо не відповів. Його погляд лише став на кілька відтінків важчим. Клац! Цього разу фотограф навіть не одразу опустив камеру. Дивлячись у видошукач, він швидко зробив одразу кілька знімків. Режисер теж підійшов до монітора. — Чудово... ефект зовсім інший. Він збільшив одну з фотографій. На фото Лука злегка підняла підборіддя, її вираз був холодно-вродливим, а срібне кольє підкреслювало вишукану лінію ключиць. Ґакупо стояв за нею, фіолетове волосся спадало на чорний одяг, а очі дивилися прямо в камеру. Він не дивився на Луку. Та було чітко відчутно, що вся його увага зосереджена на ній. Ніби весь світ міг бути йому байдужий. Крім того, що ніхто не смів її ображати. — Цей кадр чудовий. Режисер задоволено всміхнувся. — Думаю, це один із найважливіших образів нашої добірки. Коли зйомку призупинили, Лука нарешті розслабила плечі. Вона обернулася й подивилася на Ґакупо, який усе ще стояв за нею. — Твій погляд щойно був страшним. Ґакупо ледь підняв брову. — Справді? — Ага. Таке враження, що якби хтось справді був нечемним зі мною, ти б просто виставив його за двері. Ґакупо подивився на неї, і тон його лишався лагідним. — Якби хтось поставився до тебе зневажливо, я б точно не стояв осторонь. Лука на мить завмерла. — Але ж це була лише зйомка. — Я знаю. Він трохи нахилився й поправив пасмо рожевого волосся біля її плеча. — Проте цю ситуацію уявити було неважко. Лука кліпнула. — Чому? Ґакупо подивився на неї, і в кутику його вуст з'явилася ледь помітна усмішка. — Бо ти заслуговуєш на те, щоб до тебе ставилися добре. Вираз обличчя Луки ледь не зрадив її. Вона поспіхом відвернулася вперед, вдаючи, що все ще та сама горда, холодно-вродлива королева. Лише трохи почервонілі кінчики вух видавали її почуття. А Ґакупо знову випростався, і на його обличчі повернувся той самий холодний вираз. Режисер, що саме проходив повз, побачив цю сцену й не втримався від сміху. — Ґакупо, можна ще раз позичити в тебе той погляд? Ґакупо повернув голову. — Просто зараз? — Так! Саме зараз! Режисер одразу дав знак фотографові готуватися. Проте коли Ґакупо знову подивився в камеру, та сама суворість і владність повернулися. Режисер задоволено плеснув у долоні. — Ідеально! Цього разу ми справді це спіймали! Лука, сидячи на дивані, крадькома глянула на нього. Їй раптом здалося, що ця журнальна зйомка допомогла їй відкрити в Ґакупо ще один дуже привабливий бік. І до того ж... Та ніжність, яку він виявляв лише до неї, здавалася ще більш хвилюючою, ніж його холод перед камерою.