👻百鬼夜行 — План налякування

🌸✨ In this alternate universe, Mio and みお are twin sisters, set in a unified world where the virtual singers of Crypton Future Media, Team TWINDRILL, INTERNET Co., Ltd., and the characters of Project SEKAI: Colorful Stage! feat. Hatsune Miku coexist. 🌙🎶 💜💗💜💗💜 Story 💗💜💗💜💗 The Scare Strategy The lights in the abandoned hospital were dimmed. White dry-ice fog continued to drift slowly along the floor, covering the long corridor in a hazy veil. The ten of them temporarily gathered inside an empty hospital room and began discussing how they should scare the participants of the courage test that night. Gakupo leaned against the doorway and glanced toward the corridor. “If we simply hide in different places and appear whenever someone passes by, it might work, but it feels like it’s missing something.” Luka sat nearby, thinking for a moment before speaking. “Then let them believe the entire corridor is completely safe. Until the very last moment, they won’t realize that we’ve actually been nearby the whole time.” Miku nodded gently. “We can keep everything quiet at first. Nothing should happen. The calmer everything feels, the more surprising it will be when we suddenly appear.” KAITO studied the layout of the corridor. “We can also use the fog. If we stand inside it, the participants might not even be able to see where we are.” MEIKO smiled. “If they think the fog is just part of the scenery, seeing ten figures suddenly appear together should be quite effective.” Mio immediately raised her hand. “I have an idea! We can wait until they reach the middle of the corridor, and then suddenly rush out together!” みお blinked. “All at once?” “Exactly!” Mio nodded. “Not one by one. All of us at the same time!” Len thought about it for a moment before smiling. “That would definitely be something they wouldn’t expect.” Rin added, “And if we all appear together, we’ll fill the entire corridor.” Teto excitedly clapped her hands. “I love it! The more sudden, the more fun!” Everyone’s attention eventually turned toward Gakupo. After thinking for a moment, Gakupo nodded. “Then that’s the plan.” Luka added, “We’ll stay completely quiet and wait until they reach the designated spot. Nobody makes a sound beforehand.” Miku smiled. “And then we all rush out at exactly the same moment.” KAITO glanced at the thick white fog. “The dry-ice fog will hide our feet perfectly. From a distance, all they’ll see are ten figures suddenly emerging from the mist.” MEIKO nodded gently. “Then everyone get ready. We’ll move when we hear the signal.” Mio and みお exchanged an excited glance. Len and Rin each checked their positions. Teto was already eagerly waiting for the participants to enter. The ten of them quickly spread out and returned to their positions along the corridor. The hospital fell silent once again. The white fog drifted soundlessly. The dim lights flickered occasionally, making the long corridor seem almost endless. Before long, footsteps could be heard in the distance. One step. Then another. The sound gradually drew closer. The ten of them immediately fell silent. Not a single sound. Only the dry-ice fog slowly creeping across the floor. When the first group of participants entered the deeper part of the corridor, the ten figures remained hidden within the fog and darkness. Until the participants reached the predetermined spot. Gakupo quietly began the countdown. “Three…” Luka tightened her grip on her prop. “Two…” Everyone prepared themselves at the same time. “One.” The next instant— Ten figures suddenly rushed out of the white mist at once. --------------- Українська Освітлення у покинутій лікарні було приглушене. Білий туман від сухого льоду продовжував повільно стелитися підлогою, огортаючи довгий коридор загадковою імлою. Десятеро тимчасово зібралися в порожній лікарняній палаті й почали обговорювати, як саме налякати учасників нічного випробування сміливості. Gakupo сперся на дверний отвір і поглянув у коридор. «Якщо ми просто сховаємося в різних місцях і виходитимемо назустріч кожному, хто проходитиме повз, це спрацює, але чогось усе одно бракуватиме.» Luka, сидячи поруч, на мить замислилася. «Тоді нехай вони думають, що весь коридор абсолютно безпечний. І лише в останню мить зрозуміють, що ми весь цей час були десь поруч.» Miku легко кивнула. «Спочатку потрібно зберігати повну тишу. Нехай нічого не відбувається. Чим спокійнішою буде атмосфера, тим сильнішим стане ефект раптової появи.» KAITO уважно оглянув планування коридору. «Можемо використати й туман. Якщо стояти всередині нього, учасники навіть не зможуть зрозуміти, де саме ми перебуваємо.» MEIKO усміхнулася. «Якщо вони подумають, що туман — лише частина декорацій, десять постатей, які раптово з'являться одночасно, справлять чудове враження.» Mio одразу підняла руку. «У мене є ідея! Дочекаймося, поки вони дійдуть до середини коридору, а потім усі разом раптово вибіжимо!» みお здивовано кліпнула очима. «Усі одночасно?» «Саме так!» — кивнула Mio. «Не по одному. Усі разом!» Len на мить замислився, а потім усміхнувся. «Вони точно цього не очікуватимуть.» Rin додала: «А якщо ми з'явимося одночасно, то перекриємо весь коридор.» Teto захоплено заплескала в долоні. «Мені подобається! Чим раптовіше, тим веселіше!» Зрештою всі погляди звернулися до Gakupo. Він на мить замислився, а потім кивнув. «Тоді вирішено.» Luka додала: «Залишаємося абсолютно тихими й чекаємо, поки вони дійдуть до визначеного місця. Ніхто не видає жодного звуку заздалегідь.» Miku усміхнулася. «А потім усі одночасно вибігаємо назустріч.» KAITO поглянув на густий білий туман. «Туман від сухого льоду чудово приховає наші ноги. Здалеку вони побачать лише десять постатей, які раптово виникнуть із туману.» MEIKO легко кивнула. «Тоді кожен займає своє місце. Рухаємося після сигналу.» Mio та みお обмінялися схвильованими поглядами. Len і Rin ще раз перевірили свої позиції. Teto вже нетерпляче чекала на появу учасників. Десятеро швидко розійшлися й повернулися на підготовлені місця вздовж коридору. Лікарня знову занурилася в тишу. Білий туман безшумно стелився підлогою. Тьмяне освітлення час від часу мерехтіло, через що довгий коридор здавався майже безкінечним. Невдовзі здалеку почулися кроки. Один. Потім ще один. Звук поступово наближався. Десятеро одночасно затамували подих. Жодного звуку. Лише туман від сухого льоду повільно рухався підлогою. Коли перша група учасників увійшла вглиб коридору, десять постатей усе ще залишалися прихованими серед туману й темряви. Аж поки учасники не дійшли до визначеного місця. Gakupo тихо почав відлік. «Три…» Luka міцніше стиснула реквізит у руці. «Два…» Усі одночасно приготувалися. «Один.» Наступної миті — десять постатей одночасно виринули з білого туману.