Безмовний тиск - Vocaloid 神威がくぽx巡音ルカ

💜💗💜💗💜 Story 💗💜💗💜💗 The Silent Pressure In the valley, the night wind drifted slowly by. Two processions of the Hundred Demons' Night Parade faced one another across an open clearing. Countless will-o'-the-wisps floated in midair, lighting up the entire valley. The surroundings gradually fell silent. Every demon and yōkai present knew what would come next — a tradition the Night Parade had long upheld. A trial of strength between the Demon King and the visiting leaders. Gakupo stepped forward. The calm aura that had surrounded him slowly began to spread outward. The air around them seemed to grow heavy, and even the wind in the valley gradually stilled. Standing beside him, Luka stepped forward as well. Her expression remained gentle, yet the smile from her earlier conversation with Gakupo had faded. A faint demonic power swirled around her, her sleeves and long hair stirring softly on the current. Neither of them spoke. They simply gazed in silence at the procession across from them. The pressure belonging to the Demon King and Demon Queen spread forward without a sound. Seeing this, the demon leader on the other side broke into a bold, hearty grin. "Ha... there it is. That presence." He stepped forward several paces. The yōkai leader traveling alongside him slowly moved to stand at his side. The two of them likewise released their own yōkai power and demonic power. Two utterly different forces collided at the center of the valley. An invisible current of air stirred up the fallen leaves on the ground, and the drifting will-o'-the-wisps swayed in response. The two Hundred Demons processions behind them instinctively drew back a little, leaving more space for the four leaders. No one made a sound. Every gaze was fixed on the center of the valley. Luka tilted her head slightly toward Gakupo. "Same as every year." Gakupo gazed calmly ahead. "Mm." "Shall we warm up a bit first?" The corner of Luka's lips curved into a faint smile. "It's been a while since I've crossed strength with another clan." Gakupo nodded lightly. "Just enough to make a point." "Of course." Luka answered with a smile. She turned her gaze forward again, her eyes now sharp with focus. Across from them, the two leaders had already taken their stances. The valley fell silent once more. The night wind passed through the trees. The will-o'-the-wisps flickered faintly. And in the very next instant— all four figures moved at once. --- Український У долині повільно повівав нічний вітер. Дві процесії Нічного Параду Ста Демонів стояли одна навпроти одної через відкриту галявину. Незліченні блукаючі вогники висіли в повітрі, освітлюючи всю долину. Навколо поступово запанувала тиша. Усі демони та йокаї знали, що станеться далі — це давня традиція Нічного Параду. Випробування сили між Королем Демонів і гостями, що прибули здалеку. Гакупо ступив крок уперед. Спокійна аура, що оточувала його, почала повільно розповсюджуватися. Повітря навколо ніби стало важчим, і навіть вітер у долині поступово затих. Поруч із ним уперед ступила й Люка. Її обличчя залишалося лагідним, але усмішка, що була на ньому під час недавньої розмови з Гакупо, вже зникла. Легка демонічна сила кружляла навколо неї, її рукави й довге волосся тихо тріпотіли на потоці повітря. Жоден із них не промовив ні слова. Вони мовчки дивилися на процесію навпроти. Тиск, що належав Королю та Королеві Демонів, безшумно поширювався вперед. Побачивши це, ватажок демонів з іншого боку широко, зухвало посміхнувся. «Ха-ха... ось воно. Ось ця сила». Він зробив кілька кроків уперед. Ватажок йокаїв, що йшов поруч із ним, повільно став біч-о-біч. Обидва вивільнили власну силу — силу йокаїв і демонічну силу. Дві абсолютно різні сили зіткнулися в центрі долини. Невидимий потік повітря підняв опале листя із землі, а блукаючі вогники навколо захиталися у відповідь. Дві процесії Ста Демонів позаду мимоволі трохи відступили, залишаючи більше простору чотирьом ватажкам. Ніхто не промовив ані звуку. Усі погляди були прикуті до центру долини. Люка злегка нахилила голову вбік, поглянувши на Гакупо. «Знову те саме, що й щороку». Гакупо спокійно дивився вперед. «Угу». «Розігріємося трохи?» Кутики губ Люки піднялися в легкій усмішці. «Давно вже не мірялася силою з іншим родом». Гакупо злегка кивнув. «Тільки щоб показати суть». «Звісно». — відповіла Люка з усмішкою. Вона знову перевела погляд уперед, і тепер її очі були зосереджені й гострі. Навпроти двоє ватажків уже прийняли бойову стійку. У долині знову запанувала тиша. Нічний вітер пронісся крізь дерева. Блукаючі вогники ледь помітно затремтіли. І в наступну ж мить — усі четверо одночасно рушили з місця.