До клацання затвора - Vocaloid 神威がくぽx巡音ルカ

💜💗💜💗💜 Story 💗💜💗💜💗 Before the Shutter “Change the pose.” The photographer’s voice came from behind the camera. Luka looked up. “What pose?” “The last one was too quiet.” The photographer glanced at the screen. “This time, don’t stand there looking at each other.” He pointed to the side. “Luka, walk forward.” She did as instructed. “One more step.” Luka took another step. Until she stopped directly in front of Gakupo. The distance between them suddenly became much smaller. Gakupo looked down at her. “Like this?” The photographer shook his head. “Not enough.” “Gakupo, turn around.” He did. “Luka, stand behind him.” Luka walked over. She stood behind Gakupo, unsure of what to do next. “Put your hand there.” “Where?” The photographer looked at the composition. “His shoulder.” Luka raised her hand. Her fingertips came to rest on his shoulder. Gakupo didn’t turn around. “Ready?” The photographer raised his camera. “Ready.” Click. The first photograph. Luka stood behind him, her hand still resting on his shoulder. Gakupo’s face was slightly turned to the side. Neither of them looked at the camera. “Good,” the photographer said. “Now switch.” Luka withdrew her hand. Gakupo turned around. “This time, you stand in front.” Luka moved into his previous position. Gakupo stood behind her. “Closer.” The photographer spoke. Gakupo took one step forward. His shadow fell behind Luka. “A little closer.” Another step. Luka suddenly became aware that he was standing right behind her. Close enough for her to feel his breath. “Is this okay?” Gakupo asked. “Okay.” Luka answered. But the photographer didn’t press the shutter immediately. “Luka, turn around.” She turned. Gakupo was right behind her. Their eyes met again. “Good.” Click. This time, the shutter went off quickly. “Don’t move.” The photographer spoke. They held their positions. “Gakupo, lower yourself a little.” He leaned down slightly. Luka didn’t move away. “Luka, look at him.” She raised her eyes. “Gakupo, look at her.” He looked at her. Click. Click. Two consecutive shots. The photographer studied the screen and suddenly said, “Good.” He paused. “Now I want something different.” “What?” Luka asked. “Like you’ve only just met.” Gakupo frowned slightly. “We did just meet.” “No.” The photographer smiled. “I want the first moment you see someone who catches your attention.” Luka said nothing. Neither did Gakupo. The photographer didn’t hurry them. He simply waited. After a while, Luka turned around first. She looked at Gakupo. This time, she didn’t deliberately maintain an expression. “Like this?” she asked. Gakupo looked at her. “Yeah.” “And you?” He was silent for a few seconds. Then he slowly raised his eyes. His violet gaze settled on her. “Like this?” Luka didn’t answer. She simply looked at him. Her blue eyes quietly reflected his figure beneath the lights. The photographer pressed the shutter. Click. Neither of them moved. Another click. Click. “Perfect.” The photographer lowered his camera. “That’s what I wanted.” Luka blinked. “But we didn’t do anything.” The photographer smiled. “You only need to look at each other.” Gakupo turned his head slightly. “He really likes making us look at each other.” Luka laughed. “I noticed.” “Do you hate it?” She thought for a moment. “Not yet.” “Not yet?” “Depends.” Gakupo gave a quiet laugh. The photographer raised his camera again. “Good.” “Keep that feeling.” Luka turned toward him. “Another shot?” “The last set.” The photographer said, “This time, I won’t tell you what to do.” He stepped behind the camera. “You decide the pose yourselves.” The studio fell silent again. Luka looked at Gakupo. “How do you want to do it?” “I don’t know.” “Then I’ll decide?” “Okay.” Luka thought for a moment. Then she held out her hand. “Come here.” Gakupo looked at her hand. After a few seconds, he took it. Luka was slightly startled. She had only meant to ask him to come closer. She hadn’t expected him to actually take her hand. Neither of them let go. The photographer said nothing. But the shutter sounded a moment later. Click. Luka looked at him. Gakupo still didn’t release her hand. Click. This time, no one told them to change poses. Because it seemed they had already found their own way. And the photographs would preserve that moment for them. -------- Українська — Змініть позу. Голос фотографа пролунав з-за камери. Лука підняла очі. — Яку позу? — Попередня була надто спокійною. Фотограф поглянув на екран. — Цього разу не стійте просто так і не дивіться одне на одного. Він показав убік. — Лука, зроби крок уперед. Вона послухалася. — Ще один. Лука зробила ще крок. І зупинилася просто перед Ґаку́по. Відстань між ними раптом стала набагато меншою. Ґаку́по подивився на неї згори. — Так? Фотограф похитав головою. — Недостатньо. — Ґаку́по, повернися. Він зробив це. — Лука, стань позаду нього. Лука підійшла. Вона стала за Ґаку́по, не знаючи, що робити далі. — Поклади руку сюди. — Куди? Фотограф окинув поглядом композицію. — Йому на плече. Лука підняла руку. Кінчики її пальців торкнулися його плеча. Ґаку́по не обернувся. — Можна починати? Фотограф підняв камеру. — Можна. Клац. Перший кадр. Лука стояла позаду нього, її рука все ще лежала на його плечі. Ґаку́по трохи повернув голову. Жоден із них не дивився в камеру. — Добре, — сказав фотограф. — А тепер поміняйтеся. Лука прибрала руку. Ґаку́по повернувся. — Цього разу ти станеш попереду. Лука стала на його попереднє місце. Ґаку́по опинився позаду неї. — Ближче. Сказав фотограф. Ґаку́по зробив крок уперед. Його тінь впала позаду Луки. — Ще трохи. Ще один крок. Лука раптом відчула, наскільки близько він стоїть. Настільки близько, що вона могла відчути його подих. — Так нормально? Запитав Ґаку́по. — Нормально. Відповіла Лука. Але фотограф не одразу натиснув на затвор. — Лука, обернися. Вона обернулася. Ґаку́по стояв просто за нею. Їхні погляди знову зустрілися. — Добре. Клац. Цього разу затвор спрацював майже одразу. — Не рухайтеся. Вони залишилися в тій самій позі. — Ґаку́по, трохи нахилися. Він злегка нахилився. Лука не відступила. — Лука, подивися на нього. Вона підняла очі. — Ґаку́по, подивися на неї. Він подивився на неї. Клац. Клац. Два кадри поспіль. Фотограф подивився на екран і раптом сказав: — Добре. Він зробив паузу. — А тепер хочу щось інше. — Що саме? Запитала Лука. — Наче ви щойно познайомилися. Ґаку́по злегка насупився. — Ми й справді щойно познайомилися. — Ні. Фотограф усміхнувся. — Я хочу побачити той перший момент, коли ви зустрічаєте людину, яка вас зацікавила. Лука нічого не сказала. Ґаку́по теж. Фотограф не квапив їх. Він просто чекав. Через деякий час першою повернулася Лука. Вона подивилася на Ґаку́по. Цього разу вона не намагалася спеціально зберігати певний вираз обличчя. — Так? Запитала вона. Ґаку́по подивився на неї. — Так. — А ти? Він мовчав кілька секунд. Потім повільно підняв очі. Його фіолетовий погляд зупинився на ній. — Так? Лука не відповіла. Вона просто дивилася на нього. Її блакитні очі спокійно відбивали його силует у світлі ламп. Фотограф натиснув на затвор. Клац. Жоден із них не поворухнувся. Ще один звук. Клац. — Чудово. Фотограф опустив камеру. — Саме це мені й було потрібно. Лука моргнула. — Але ми нічого не зробили. Фотограф усміхнувся. — Вам достатньо просто дивитися одне на одного. Ґаку́по трохи повернув голову. — Він справді любить змушувати нас дивитися одне на одного. Лука засміялася. — Я теж це помітила. — Тобі це не подобається? Вона на мить замислилася. — Поки що ні. — Поки що? — Залежить від обставин. Ґаку́по тихо засміявся. Фотограф знову підняв камеру. — Добре. — Збережіть цей настрій. Лука повернулася до нього. — Знову фотографуємо? — Остання серія. Сказав фотограф. — Цього разу я не казатиму вам, що робити. Він став за камерою. — Самі вирішіть, яку позу обрати. У студії знову запанувала тиша. Лука подивилася на Ґаку́по. — Як хочеш? — Не знаю. — Тоді я вирішу? — Добре. Лука трохи подумала. Потім простягнула руку. — Іди сюди. Ґаку́по подивився на її руку. Через кілька секунд він узяв її. Лука трохи здивувалася. Вона лише хотіла, щоб він підійшов ближче. Вона не очікувала, що він справді візьме її за руку. Жоден із них не відпустив. Фотограф нічого не сказав. Але за мить пролунав звук затвора. Клац. Лука подивилася на нього. Ґаку́по все ще не відпускав її руку. Клац. Цього разу ніхто не попросив їх змінити позу. Бо, здається, вони вже знайшли власний спосіб. А фотографії залишать для них цю мить.