🎶春日の響きと記憶の音 — 外伝 — 祝祭 — 9

🌸✨ In this alternate universe, Mio and みお are twin sisters, set in a unified world where the virtual singers of Crypton Future Media, Team TWINDRILL, INTERNET Co., Ltd., and the characters of Project SEKAI: Colorful Stage! feat. Hatsune Miku coexist. 🌙🎶 💜💗💜💗💜 Story 💗💜💗💜💗 The Taste That Truly Begins the Dragon Boat Festival After the shutter clicked, the echo of everyone’s laughter still lingered in the shop. Miku was the first to look down at the zongzi in her hands, her teal twin tails swaying lightly with the movement. She blinked, as if suddenly thinking of something, then looked up at everyone. “Since we already have our zongzi…” she said with a smile, “why don’t we eat together right here?” “I agree!” Teto raised her hand almost instantly, still holding the small basket of zongzi from earlier, her eyes shining brightly. “I’ve been waiting for someone to say that!” “I knew you’d say that,” MEIKO said with a helpless smile, though her voice was full of fondness. The shop assistant laughed along with them and pointed toward a seating area by the window. “There are seats prepared over there. You can sit down and enjoy them slowly. Would you like me to bring over some hot tea as well?” “Yes!” Rin answered happily. “Zongzi with tea sounds perfect for the festival!” “Let’s put everything down first,” KAITO reminded them gently, helping move the small baskets and photo props on the table aside. Everyone quickly moved to the long table by the window. The midday sunlight shining in from outside was bright and soft. The table was covered with a bamboo-leaf-patterned cloth, and in the corner stood small dragon boat decorations and five-color cords. The shop was filled with the warm scent of zongzi leaves, glutinous rice, and tea, making everyone relax as soon as they sat down. When the shop assistant brought over the hot tea, she also placed several small plates on the table. Looking at the zongzi in everyone’s hands, she smiled and asked, “Do you know why people eat zongzi during the Dragon Boat Festival?” Mio, who had been studying the knot on her own zongzi, immediately perked up her black cat ears when she heard the question. “Because they’re delicious?” Teto nodded very seriously. “I think that reason is already good enough.” The shop assistant laughed. “Being delicious is definitely important too. But according to the tradition passed down over time, zongzi are connected to the story of Qu Yuan. Legend says that after Qu Yuan threw himself into the river, people wrapped rice in bamboo leaves and threw it into the water so the fish and shrimp would not harm him. Over time, that food gradually became zongzi, and it became an important symbol of the Dragon Boat Festival.” Miku looked down at the zongzi tied with a teal cord in her hands, her expression growing a little more thoughtful. “So it isn’t just festival food. It also carries a meaning of remembrance.” “Yes,” the shop assistant said with a nod. “That’s why zongzi carry not only the taste of the festival, but also the feeling of wrapping up people’s care and passing it down. Different places have different flavors and different ways of wrapping them, but the feeling of sharing them together is actually quite similar.” Listening to her words, Luka gently touched the cord wrapped around the zongzi leaves, a soft light appearing in her blue eyes. “Wrapping up people’s feelings… That’s a beautiful way to put it.” Gakupo looked toward her, his purple eyes reflecting the light by the window. His voice was low and calm. “It suits today.” Rin also looked down at her own zongzi and suddenly smiled. “Then what we’re eating now isn’t just lunch. It’s also a Dragon Boat Festival story, right?” “Exactly,” MEIKO said with a smile. “All the more reason to enjoy it properly.” Len glanced at Rin and added lightly, “And all the more reason not to drop it on the table.” “I won’t!” The shop assistant smiled and pushed the teacups closer to everyone. “Then please enjoy. Let me know if you need anything else.” As soon as Mio sat down, she held her zongzi up in front of her, her visible purple eye beneath the heart-shaped eyepatch fixed on the leaves. “Can I eat it now?” “You can,” みお said beside her, trying not to laugh, “but you have to open the leaves first.” “Mio knows that,” Mio said confidently. She looked down at it for a few seconds, but then her hands stopped. She raised her head and added quietly, “…But it looks like it’s tied pretty well.” みお finally laughed. She reached over and slowly helped Mio untie the knot, then peeled the zongzi leaves open layer by layer. Steam rose at once, revealing glossy, plump glutinous rice inside, and the fragrance spread with it. Mio’s cat ears twitched immediately. “It smells so good!” “Blow on it first so you don’t burn yourself,” みお said, pushing the opened zongzi a little closer to her. “Okay!” Mio nodded obediently and carefully blew on it. On the other side, Rin had already peeled her zongzi halfway open. She lowered her head to smell it, and her blue eyes lit up at once. “This smells amazing!” Len sat beside her, opening his own while glancing at her. “You’re always energetic when food is involved.” Rin turned to him immediately. “Aren’t you?” Len fell silent for a moment and looked down at the zongzi in his hands. “…A little.” “You mean a lot, don’t you?” Rin laughed. Len gave a small cough and pretended not to hear, though he quietly sped up the way he was unwrapping the leaves. Miku placed her teal-cord zongzi on the table and slowly opened the leaves. Sunlight fell across her hands and the steaming rice, making the whole zongzi look even more tempting. “Just this scent alone already feels like the Dragon Boat Festival,” she said with a smile. “And eating together like this makes it feel even more real than taking the photo earlier.” “That’s because photos are for memories, but eating is the main event,” Teto said with complete confidence. MEIKO laughed. “That’s very honest of you.” Teto had already unwrapped her own zongzi. When the steam rose toward her, she took a serious deep breath. “Mmm… This smell is almost unfair.” KAITO handed out cups of tea to everyone, his short blue hair softened by the sunlight. When he placed one in front of Teto, he did not forget to remind her, “Eat slowly. It’s hot.” “I know,” Teto said, and this time, she really did slow down a little. MEIKO picked up her zongzi, blew on it first, and then took her first bite. She chewed quietly for a few seconds before showing a satisfied expression. “The flavor is good. The rice is fragrant, and the filling isn’t too heavy.” “Makes you sound like a professional food critic, MEIKO,” Miku said with a laugh. “Well, it really is good,” MEIKO answered naturally. “And since we’re eating it, we might as well appreciate it properly.” “Then I’ll appreciate it properly too!” Teto declared, then immediately took a big bite. A moment later, her eyes widened slightly from the heat, and she hurriedly picked up her teacup to blow on it. Seeing that, Rin burst into laughter. “Didn’t you just say you knew you had to eat slowly?” “That was an accident!” Teto protested. “I think you were just too impatient,” Len added calmly. “Len, you’re really good at teasing people today.” “That’s because you’re giving me too many chances.” Their conversation made everyone laugh again. Luka sat by the window, sunlight falling through the glass and onto her long pink hair, making her whole figure glow softly. She opened the zongzi leaves slowly, her movements gentle, as though she were unwrapping something precious. Steam and fragrance rose together. She lowered her head, blew on it first, and then took a small bite. “Is it good?” Miku asked, turning toward her. Luka smiled faintly, quiet happiness in her blue eyes. “Yes, it’s very good,” she said softly. “The flavor is gentle. Sitting down and eating slowly like this makes my heart feel calmer too.” Gakupo sat beside her, his long purple hair falling behind his shoulders, while the long locks in front of both ears reached all the way to his waist. He opened his own zongzi as well, his movements still composed. Even such a simple action carried a quiet elegance. He glanced at Luka, his voice low and gentle. “Is it too hot?” Luka shook her head lightly. “It’s fine. You should eat too.” Gakupo nodded and took a bite. The warmth of the glutinous rice and the fragrance of the leaves spread together, and his expression softened a little more than before. Teto noticed this and immediately could not hold back. “Gakupo even looks like he’s shooting a magazine cover when he eats zongzi.” Miku laughed at once. “That’s true. He really has that formal and elegant feeling.” Gakupo raised his eyes, his expression still calm. “Food should be treated with care too.” “That also sounds exactly like something you would say,” KAITO added with a smile in his voice. By then, Mio had finally cooled her zongzi enough and took a bite. The next second, her black cat ears shot upright, and her eye lit up. “It’s delicious!” Her reaction was so direct that even みお could not help laughing. “That reaction was way too fast.” “But it really is delicious!” Mio said earnestly. “The rice inside is soft, and it smells so good!” “Then eat slowly,” みお said, pushing the tea closer to her. “Don’t rush.” “Okay!” Mio answered obediently, then lowered her head for a second bite. Miku looked at everyone around the table, and her smile slowly softened. Opened zongzi leaves lay scattered across the table, faint steam rose from the teacups, and from outside the window came the sounds of the street and distant drums from the riverside. The lively feeling from the photo still remained, but now there was also a layer of calm, as if everyone was truly entering the festival through this meal. “Eating zongzi together like this really feels like the Dragon Boat Festival,” she said softly. “And it feels like today has officially started,” Rin added. “We might still be going to the river later,” Len said while eating. “That doesn’t conflict with anything,” Rin replied confidently. “We eat well first, and then we’ll have energy to keep having fun.” “That makes sense,” MEIKO said with a nod. “I agree too,” Teto immediately raised her hand. “I think you’re just trying to justify eating another one,” KAITO said calmly. Laughter filled the table again. Luka looked down at the half-finished zongzi in her hands, then at the opened leaves and different-colored cords scattered across the table. Suddenly, the scene felt very warm to her. It was not the glamour of the stage, nor the passion of a race. It was a kind of companionship that could be felt especially clearly during a festival. Before she said anything, Gakupo seemed to notice her mood and asked softly, “What are you thinking about?” Luka looked up at him, a smile slowly appearing in her eyes. “I was thinking that eating zongzi together like this feels very nice.” Gakupo looked at her, his purple eyes reflecting the light by the window and the gentleness of her smile. “Yes,” he replied quietly. “Very nice.” The bell in the shop rang from time to time as customers came and went. Sunlight still fell across the tabletop, and the fragrance of zongzi leaves lingered for a long while. The ten of them sat around the long table, opening zongzi leaves together, drinking tea together, and sharing the taste of the festival amid their laughter. And so, in the warmth of each bite of fragrant rice, the Dragon Boat Festival truly began. ------ Українська Смак, з якого по-справжньому починається Свято човнів-драконів Після клацання затвора в крамниці ще залишався відгомін їхнього сміху. Miku першою опустила погляд на zongzi у своїх руках, і її бірюзові хвостики легенько хитнулися разом із рухом. Вона кліпнула очима, ніби раптом про щось згадала, а тоді підняла голову й подивилася на всіх. «Якщо ми вже тримаємо zongzi…» — вона усміхнулася. — «Може, одразу разом і з’їмо?» «Підтримую!» Teto майже миттєво підняла руку, усе ще притискаючи до себе той маленький кошик із zongzi, а її очі сяяли від нетерпіння. «Я саме чекала, коли хтось це скаже!» «Я знала, що ти так відповіси», — MEIKO безпорадно всміхнулася, але в її голосі звучала тепла поблажливість. Працівниця крамниці теж засміялася й показала на місця біля вікна. «Он там підготовлена зона для сидіння. Можете сісти й спокійно поїсти. Може, принести вам ще й гарячого чаю?» «Так!» — радісно відгукнулася Rin. «Zongzi з чаєм — це так по-святковому!» «Спершу поставмо все на місце», — м’яко нагадав KAITO й допоміг відсунути з столу маленькі кошики та декорації, які використовували для фотографії. Усі швидко перейшли до довгого столу біля вікна. Полуденне сонце, що лилося ззовні, було яскравим і м’яким. На столі лежила скатертина з візерунком бамбукових листків, а в кутку стояли маленькі прикраси у формі човнів-драконів і п’ятикольорові шнурки. У крамниці змішувалися теплі аромати листя zongzi, клейкого рису й чаю, і від цього, щойно вони сіли, усі трохи розслабилися. Коли працівниця принесла гарячий чай, вона також поставила на стіл кілька маленьких тарілок. Подивившись на zongzi в руках кожного, вона усміхнулася й запитала: «А ви знаєте, чому під час Свята човнів-драконів їдять zongzi?» Mio саме розглядала вузлик на своєму zongzi, але, почувши запитання, її чорні котячі вушка одразу насторожилися. «Бо вони смачні?» Teto дуже серйозно кивнула. «На мою думку, це вже достатня причина.» Працівниця розсміялася. «Те, що вони смачні, звісно, теж дуже важливо. Але за традиційною легендою zongzi пов’язані з пам’яттю про Qu Yuan. Кажуть, що після того, як Qu Yuan кинувся в річку, люди загортали рис у бамбукове листя й кидали його у воду, щоб риби та креветки не нашкодили йому. Згодом ця їжа поступово перетворилася на zongzi й стала важливим символом Свята човнів-драконів.» Miku опустила погляд на zongzi, перев’язаний бірюзовим шнурком, і її вираз став трохи серйознішим. «Тобто це не просто святкова їжа. У ній є ще й значення пам’яті.» «Так», — працівниця кивнула. «Тому в zongzi є не лише смак свята, а й відчуття того, що людську турботу ніби загортають і передають далі. У різних місцях смаки й способи загортання можуть відрізнятися, але відчуття, коли люди діляться ними разом, насправді дуже схоже.» Слухаючи ці слова, Luka легенько торкнулася шнурка поверх листя zongzi, і в її блакитних очах з’явилося м’яке світло. «Загорнути людські почуття… Гарний вислів.» Gakupo подивився на неї, його фіолетові очі відбивали світло біля вікна, а голос звучав низько й спокійно. «Це пасує сьогоднішньому дню.» Rin теж опустила погляд на свій zongzi й раптом усміхнулася. «Тоді те, що ми зараз їмо, — це не просто обід, а ще й історія Свята човнів-драконів, так?» «Саме так», — усміхнулася MEIKO. «Тож тим більше треба смакувати як слід.» Len глянув на Rin і тихо додав: «І тим більше не варто впустити його на стіл.» «Я не впущу!» Працівниця всміхнулася й підсунула чашки чаю ближче до всіх. «Тоді їжте не поспішаючи. Якщо щось знадобиться, покличте мене.» Щойно Mio сіла, вона відразу піднесла свій zongzi перед собою, а її видиме фіолетове око під серцеподібною пов’язкою не відривалося від листя. «Тепер можна їсти?» «Можна», — сказала みお поруч із нею, стримуючи сміх, — «але спершу треба розгорнути листя.» «Mio це знає», — упевнено відповіла Mio. Вона кілька секунд дивилася вниз, але її руки все ж завмерли. Вона підняла голову й тихо додала: «…Але він, здається, дуже міцно зав’язаний.» みお нарешті засміялася. Вона простягнула руку, повільно допомогла Mio розв’язати вузлик і шар за шаром розгорнула листя. Одразу піднялася пара, всередині заблищав пухкий клейкий рис, і разом із нею розлився аромат. Вушка Mio миттєво здригнулися. «Як пахне!» «Спершу подуй, щоб не обпектися», — сказала みお і трохи підсунула розгорнутий zongzi до неї. «Добре!» Mio слухняно кивнула й обережно подула. З іншого боку Rin уже нетерпляче розгорнула свій zongzi наполовину. Вона нахилилася понюхати його, і її блакитні очі одразу засяяли. «Він неймовірно пахне!» Len сидів поруч, розгортаючи свій, і кинув на неї погляд. «Ти завжди така енергійна, коли йдеться про їжу.» Rin одразу повернулася до нього. «А ти ні?» Len на мить замовк і подивився на zongzi у своїх руках. «…Трохи.» «Ти хотів сказати — дуже», — Rin не втрималася й засміялася. Len тихо кашлянув, удавши, що не почув, але непомітно почав швидше розгортати листя. Miku поклала свій zongzi з бірюзовим шнурком на стіл і повільно розгорнула листя. Сонячне світло лягло на її руки й на гарячий рис, що парував, через що весь zongzi здавався ще апетитнішим. «Сам лише цей аромат уже нагадує Свято човнів-драконів», — сказала вона з усмішкою. «А коли ми ось так сидимо разом і їмо, це здається навіть справжнішим, ніж фотографія, яку ми щойно зробили.» «Бо фотографії — це спогади, а їжа — головне», — упевнено заявила Teto. MEIKO не втрималася від сміху. «Оце вже чесно.» Teto вже розгорнула свій zongzi. Коли до неї піднялася пара, вона дуже серйозно вдихнула аромат. «Ммм… Цей запах просто несправедливий.» KAITO роздав усім чашки чаю, його коротке синє волосся м’яко виглядало в сонячному світлі. Ставлячи чай перед Teto, він не забув нагадати: «Їж повільно. Воно гаряче.» «Я знаю», — сказала Teto, і цього разу справді трохи сповільнилася. MEIKO взяла свій zongzi, спершу трохи подула на нього, а тоді відкусила перший шматочок. Вона кілька секунд спокійно жувала, а потім на її обличчі з’явився задоволений вираз. «Смак хороший. Рис дуже ароматний, а начинка не надто важка.» «MEIKO, ти звучиш як професійний кулінарний критик», — засміялася Miku. «Бо він справді смачний», — природно відповіла MEIKO. «А якщо вже їсти, то треба смакувати уважно.» «Тоді я теж буду смакувати уважно!» — заявила Teto й одразу відкусила великий шматок. За мить її очі розширилися від гарячого, і вона поспіхом підняла чашку чаю, щоб подути. Побачивши це, Rin одразу розсміялася. «Ти ж щойно сказала, що знаєш, треба їсти повільно!» «Це був нещасний випадок!» — запротестувала Teto. «Мені здається, ти просто надто поспішала», — спокійно додав Len. «Len, ти сьогодні дуже добре вмієш підколювати.» «Бо ти даєш надто очевидні приводи.» Їхня розмова знову розсмішила всіх. Luka сиділа біля вікна, і сонце, проходячи крізь скло, падало на її довге рожеве волосся, огортаючи її м’яким сяйвом. Вона повільно розкривала листя zongzi, рухалася обережно, ніби розгортала щось дуже дороге. Пара й аромат піднялися разом. Вона нахилилася, спершу подула, а тоді зробила маленький укус. «Смачно?» — запитала Miku, повернувшись до неї. Luka ледь усміхнулася, у її блакитних очах була тиха радість. «Так, дуже смачно», — тихо сказала вона. «Смак м’який. А коли ось так сідаєш і їси повільно, здається, що й на душі стає спокійніше.» Gakupo сидів поруч із нею. Його довге фіолетове волосся спадало за плечі, а пасма перед обома вухами доходили аж до талії. Він теж розгорнув свій zongzi, і його рухи залишалися спокійними. Навіть у такій простій дії була тиха витонченість. Він глянув на Luka, його голос був низьким і лагідним. «Не надто гаряче?» Luka легенько похитала головою. «Усе добре. Ти теж їж.» Gakupo кивнув і відкусив шматочок. Тепло клейкого рису й аромат листя розлилися разом, і його вираз став трохи м’якшим, ніж раніше. Teto помітила це й одразу не втрималася. «Gakupo навіть коли їсть zongzi, виглядає так, ніби знімається для обкладинки журналу.» Miku одразу засміялася. «Справді. У нього є така офіційна й елегантна атмосфера.» Gakupo підвів очі, його вираз залишався спокійним. «До їжі теж слід ставитися з повагою.» «Це теж дуже схоже на те, що сказав би саме ти», — KAITO додав із усмішкою в голосі. На той момент Mio нарешті охолодила свій zongzi достатньо й відкусила. Наступної секунди її чорні котячі вушка різко піднялися, а око засяяло. «Смачно!» Її реакція була настільки прямою, що навіть みお не втрималася від сміху. «Твоя реакція була надто швидкою.» «Бо справді смачно!» — Mio сказала дуже серйозно. «Рис усередині м’який, і пахне чудово!» «Тоді їж повільно», — みお підсунула чай ближче до неї. «Не поспішай.» «Добре!» Mio слухняно відповіла й знову нахилилася за другим шматочком. Miku дивилася на всіх за столом, і її усмішка поступово ставала м’якшою. На столі лежало розгорнуте листя zongzi, з чашок підіймалася легка пара, а з-за вікна все ще долинали голоси з вулиці й далекі барабани з набережної. Жвавість після фотографії ще не зникла, але тепер до неї додався шар спокою — ніби всі вони справді входили в цей день свята саме через цю трапезу. «Коли ми ось так разом їмо zongzi, справді відчувається Свято човнів-драконів», — тихо сказала вона. «І здається, ніби сьогоднішній день тільки тепер по-справжньому почався», — додала Rin. «Хоча ми, мабуть, ще підемо до річки», — відповів Len, продовжуючи їсти. «Одне одному не заважає», — упевнено сказала Rin. «Спершу добре поїмо, а потім матимемо сили далі розважатися.» «Це звучить розумно», — кивнула MEIKO. «Я теж згодна», — Teto одразу підняла руку. «Мені здається, ти просто намагаєшся виправдати ще один zongzi», — спокійно сказав KAITO. За столом знову розлився сміх. Luka опустила погляд на половину zongzi, що залишилася в її руках, а потім на розгорнуте листя й шнурки різних кольорів на столі. Раптом ця сцена здалася їй дуже теплою. Це була не сценічна розкіш і не запал перегонів, а якесь особливе відчуття близькості, яке під час свята відчувається особливо ясно. Вона ще нічого не сказала, але Gakupo, здається, вже помітив її настрій і тихо запитав: «Про що думаєш?» Luka підняла на нього очі, і в її погляді повільно з’явилася усмішка. «Про те, що так разом їсти zongzi — дуже добре.» Gakupo дивився на неї, і його фіолетові очі відбивали світло біля вікна та ніжність її усмішки. «Так», — тихо відповів він. «Дуже добре.» Час від часу в крамниці дзвенів дзвіночок, коли заходили й виходили покупці. Сонце й далі лягало на стіл, а аромат листя zongzi ще довго не розсіювався. Десятеро сиділи за довгим столом, разом розгортали листя zongzi, разом пили чай і разом ділилися смаком цього свята серед сміху. І саме так, у теплі кожного шматочка ароматного рису, Свято човнів-драконів по-справжньому почалося.