Пікнік уві сні - My OC Kamui Galuna(神威がルナ)

MyOC Kamui Galuna(神威がルナ/巡音がルナ/Megurine Galuna) 💜💗💜💗💜 Story 💗💜💗💜💗 A Picnic in a Dream Looking at her family through the viewfinder, Galuna suddenly felt something rather wonderful. She was simply enjoying a picnic, yet it felt as though she were gathering together the memories of everything she had experienced throughout her life. Her older brother had taught her how to care for her camera, showing her that the things she cherished deserved careful maintenance. Her older sister had taught her how to look after her guitar, helping her understand that the instruments accompanying her creative journey deserved to be treated with care. Her father had introduced music into her life, while her mother had prepared a space where she could practice and create without worry. As for her younger brother and younger sister, they each brought new laughter and unexpected liveliness into the family in their own ways. And now, she was holding a camera, capturing their everyday lives. These people were not sources of inspiration she needed to deliberately search for whenever she composed music. They had always been by her side, becoming the most natural part of her life. “Galuna!” Luka’s voice brought her thoughts back to the present. Galuna looked up and saw her mother smiling as she beckoned her over. “Come and have some fruit with us. You’ve been taking pictures this whole time, so you must be tired.” “Okay! I’ll be right there!” Galuna lowered her camera slightly and prepared to return to the picnic blanket. However, just before getting up, she suddenly remembered that there was one more moment she wanted to capture. She raised her camera again and pointed the lens toward her parents. Gakupo was still resting his head on Luka’s lap, taking a nap. One of Luka’s hands rested gently on her husband’s shoulder, while the other held the flower crown she had been weaving. Noticing that her daughter was taking another picture, she lifted her eyes toward the camera and offered a warm, natural smile. Just as Galuna was about to press the shutter, Gakupo seemed to notice that his wife’s attention had shifted. He slowly opened his eyes. First, he looked at Luka. Then, following her gaze, he looked toward Galuna and gave his daughter a sleepy smile. “Galuna, are you taking pictures of us again?” “Because you and Mom look so lovely together!” she replied matter-of-factly. Luka couldn't help laughing. Gakupo let out a soft sigh, though there wasn't the slightest hint of displeasure in his voice. “At least let me fix my hair first.” “You don't need to! You look great just the way you are!” With that, Galuna immediately pressed the shutter. Click. This time, she captured the slightly drowsy expression on her father’s face as he had just woken up, along with the smile her mother gave him. Neither of them posed deliberately. They simply revealed the familiar affection they shared in everyday life as their daughter photographed them. Galuna looked at the picture on her camera and smiled with satisfaction. She thought that once they returned home, she would make sure to preserve all these photographs carefully. Perhaps many years later, when she looked through the album again, she would still remember the sunlight that afternoon, the fragrance of flowers on the grass, and the smiles her family had shared without even realizing it. She also wanted to put these feelings into her new song. Not because she wanted to portray a perfect family, but because she understood that the most precious happiness was often hidden in ordinary moments like these. There were people who stayed by her side, people who taught her, people who welcomed her reliance when she was tired, and people who, even amid their constant playful bickering, brought something to look forward to every day. In her dream, she had held a camera and collected all these moments. Meanwhile, in reality, Galuna stirred slightly on the sofa, as though she were still immersed in the warmth of her dream. The sunlight outside slowly shifted. The notebook on the coffee table remained open to the unfinished chorus. As she slept, a faint smile lingered on her lips, as if every photograph she had just taken were still safely stored in the camera in her hands. Then came a gentle knock at the door. “Galuna? Are you in there?” It was Luka’s voice. “Dinner will be ready soon. Remember to take a break before you continue working on your song.” Galuna furrowed her brow slightly in her sleep before slowly opening her eyes. It took her a few seconds to realize that she was lying on the sofa in her practice room. There was no picnic basket beside her, no Pro running across the grass, and no sign of her older sister and younger sister sitting together to weave flower crowns. It had only been a dream. Yet the warmth of that dream had not disappeared when she woke up. Galuna looked toward the camera on the coffee table, then at the guitar and sheet music beside it. She couldn't help smiling softly. “So I really was tired enough to fall asleep…” She sat up and picked up her notebook, turning to the page with the unfinished chorus. The scenes from her dream remained vivid in her mind: her father napping on her mother's lap, the laughter of her older brother and younger brother as they played with Pro, her older sister patiently teaching her younger sister to weave a flower crown, and the quiet satisfaction she had felt while capturing every moment through her camera. Suddenly, she realized that the new song she had been searching for had found another direction. It would be a song about family. About afternoons that required no special arrangements yet were worth remembering again and again; about the companionship she had once taken for granted but had learned to treasure more deeply as she grew older; and about how, even when everyone had their own lives and paths to follow, a family could still gather together at a certain moment and share a little time filled with tenderness. Galuna picked up her pen and wrote a few words in the blank space of her notebook. “If Happiness Had a Sound.” She paused, gazing at the words as she considered them. Gradually, the corners of her mouth lifted into a smile. Perhaps happiness sounded like Galuda and Galuno laughing together as Pro ran back with the ball in his mouth. Perhaps it was the quiet conversation between Galuri and Galune as the older sister patiently guided the younger one. Or perhaps it was the peaceful silence of her father resting contentedly beside her mother while her mother smiled softly, unwilling to disturb him. These sounds might never appear in the final recording, but they could become the most genuine emotions behind her music. Galuna closed her notebook, choosing not to rush straight back into composing. She decided that she could organize her thoughts more carefully after dinner that evening. After all, music did not always come from burying oneself in work. Sometimes, taking a proper rest and spending time with family could help her rediscover the beauty that had always been there beside her. Luka gently called to her once more from outside the door, and Galuna immediately answered. “I’m awake, Mom! I’ll be downstairs soon!” She picked up her camera and carefully checked its condition before putting her guitar back in its proper place. Then, carrying her notebook, she headed toward the door. Her dream had left her with no real photographs, but it had reminded her why she loved photography and why she could never bring herself to leave music behind. Because she wanted to remember these people. She wanted to remember their smiles, the time they had spent together, and the fact that no matter how far she might travel in the future, there would always be a place where someone was waiting for her to come home for dinner. And that familiar sense of anticipation was precisely the happiness she wanted to put into her new song. ------ Ukrainian Дивлячись на свою родину крізь видошукач, Галуна раптом відчула щось надзвичайно особливе. Вона всього лише насолоджувалася пікніком, проте їй здавалося, ніби вона збирає докупи спогади про все, що пережила за своє життя. Старший брат навчив її доглядати за фотоапаратом і показав, що речі, які вона цінує, потребують дбайливого ставлення. Старша сестра навчила її доглядати за гітарою, допомігши зрозуміти, що музичні інструменти, які супроводжують її творчий шлях, також заслуговують на турботу. Батько відкрив для неї світ музики, а мати облаштувала простір, де вона могла спокійно займатися й творити. Що ж до молодшого брата та молодшої сестри, то кожен із них по-своєму приносив у родину новий сміх і несподівану метушню. А тепер вона тримала в руках фотоапарат і знімала їхнє повсякденне життя. Ці люди не були джерелом натхнення, яке їй доводилося навмисно шукати щоразу, коли вона писала музику. Вони завжди були поруч із нею, ставши найприроднішою частиною її життя. — Галуна! Голос Луки повернув її думки до теперішньої миті. Галуна підвела голову й побачила, як мати усміхається та кличе її до себе. — Ходи поїсти фруктів разом із нами. Ти весь цей час фотографувала, тож, мабуть, уже втомилася. — Добре! Я зараз прийду! Галуна трохи опустила фотоапарат і вже збиралася повернутися до пледа для пікніка, але перед тим, як підвестися, раптом згадала, що залишився ще один момент, який вона хотіла сфотографувати. Вона знову підняла фотоапарат і навела об’єктив на батьків. Гаку́по й досі дрімав, поклавши голову Лусі на коліна. Одна рука Луки ніжно лежала на плечі чоловіка, а в іншій вона тримала недоплетений квітковий вінок. Помітивши, що донька знову фотографує, Лука підняла очі до об’єктива й тепло та невимушено усміхнулася. Саме тоді, коли Галуна вже збиралася натиснути кнопку спуску, Гаку́по, здавалося, відчув, що увага дружини перемкнулася на щось інше. Він повільно розплющив очі. Спочатку він подивився на Луку, а потім простежив за її поглядом і побачив Галуну. На обличчі батька з’явилася сонна усмішка. — Галунo, ти знову нас фотографуєш? — Тому що ви з мамою такі гарні разом! — цілком серйозно відповіла вона. Лука не змогла стримати сміху. Гаку́по тихенько зітхнув, проте в його голосі не було ані найменшого невдоволення. — Тоді хоча б дай мені спочатку поправити волосся. — Не потрібно! Ти й так чудово виглядаєш! Сказавши це, Галуна відразу натиснула кнопку спуску. Клац. Цього разу вона зафіксувала трохи сонний вираз обличчя батька, який щойно прокинувся, а також усмішку, з якою мати дивилася на нього. Вони не намагалися спеціально позувати. Просто, коли донька фотографувала їх, між ними природно проявлялася та ніжність, яка завжди супроводжувала їх у повсякденному житті. Галуна подивилася на знімок у фотоапараті й задоволено усміхнулася. Вона подумала, що після повернення додому обов’язково ретельно збереже всі ці фотографії. Можливо, через багато років, коли вона знову переглядатиме альбом, то все ще пам’ятатиме сонячне світло того дня, аромат квітів на траві й усмішки рідних, які з’являлися так невимушено, що вони самі могли цього не помічати. Їй також хотілося вплести ці почуття у свою нову пісню. Не тому, що вона прагнула зобразити ідеальну родину, а тому, що розуміла: найцінніше щастя часто ховається саме в таких звичайних митях. Є люди, які залишаються поруч, є ті, хто навчає її нового, є ті, на кого можна покластися, коли вона втомлена, а ще є ті, хто навіть серед постійних жартівливих суперечок щодня дарує їй привід чогось чекати з радістю. Уві сні вона тримала фотоапарат і зберігала всі ці миті. А в реальності Галуна злегка поворухнулася на дивані, наче все ще перебувала під враженням від теплого сну. Сонячне світло за вікном повільно змінювало своє положення. Зошит на журнальному столику залишався відкритим на сторінці з незавершеним приспівом. На губах Галуні, яка спала, зберігалася ледь помітна усмішка, ніби кожна фотографія, яку вона щойно зробила, досі надійно зберігалася у фотоапараті в її руках. І раптом у двері тихенько постукали. — Галунo? Ти там? Це був голос Луки. — Вечеря скоро буде готова. Не забувай відпочивати, перш ніж знову продовжиш працювати над піснею. Галуна злегка насупилася уві сні, а потім повільно розплющила очі. Їй знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити, що вона лежить на дивані у своїй музичній кімнаті. Поруч не було кошика для пікніка, Прo не бігав по траві, а старшої та молодшої сестер, які сиділи разом і плели квіткові вінки, теж ніде не було. Це був лише сон. Проте тепло, яке вона відчула уві сні, не зникло після пробудження. Галуна подивилася на фотоапарат на журнальному столику, а потім перевела погляд на гітару й ноти поруч. Вона не змогла стримати тихої усмішки. — Виходить, я справді настільки втомилася, що заснула… Вона сіла, взяла зошит і перегорнула його до сторінки з незавершеним приспівом. Картини зі сну досі залишалися яскравими в її пам’яті: батько, який дрімав на колінах матері; сміх старшого й молодшого братів, коли вони гралися з Прo; старша сестра, яка терпляче навчала молодшу плести квітковий вінок; і тихе задоволення, яке вона відчувала, зберігаючи кожну мить за допомогою фотоапарата. Раптом Галуна зрозуміла, що пісня, яку вона так довго намагалася створити, отримала ще один напрямок. Це буде пісня про родину. Про післяобідні години, які не потребують особливого планування, але які хочеться згадувати знову й знову; про близькість, яку вона колись сприймала як належне, але з віком навчилася цінувати ще більше; і про те, що навіть коли кожен має власне життя та свій шлях, родина все одно може зібратися разом і розділити теплу мить. Галуна взяла ручку й написала кілька слів на вільному місці в зошиті. «Якби щастя мало свій звук». Вона зупинилася й замислено подивилася на написане. Поступово кутики її губ піднялися в усмішці. Можливо, щастя звучить як спільний сміх Галуди й Галунo, коли Прo повертається з м’ячем у пащі. Можливо, це тиха розмова Галурі та Галунe, поки старша сестра терпляче допомагає молодшій. Або ж це спокійна тиша, коли батько безтурботно відпочиває поруч із матір’ю, а вона тихенько усміхається, не бажаючи його турбувати. Ці звуки, можливо, ніколи не потраплять до остаточного запису пісні, але вони можуть стати найщирішими почуттями, що стоятимуть за її музикою. Галуна закрила зошит і вирішила поки що не поспішати повертатися до творчості. Вона подумала, що зможе спокійно впорядкувати свої думки після вечері. Адже музика народжується не лише тоді, коли людина з головою поринає в роботу. Іноді повноцінний відпочинок і час, проведений із родиною, допомагають знову побачити красу, яка завжди була поруч. Лука ще раз ніжно покликала її з-за дверей, і Галуна відразу відповіла. — Я вже прокинулася, мамо! Зараз спущуся! Вона взяла фотоапарат і ретельно перевірила його стан, а потім повернула гітару на належне місце. Після цього, прихопивши зошит, Галуна попрямувала до дверей. Її сон не залишив справжніх фотографій, але нагадав, чому вона любить фотографію і чому ніколи не може відмовитися від музики. Тому що вона хоче пам’ятати цих людей. Пам’ятати їхні усмішки, час, проведений разом, і те, що хоч би як далеко вона зайшла у майбутньому, завжди існуватиме місце, де хтось чекатиме на її повернення додому до вечері. І саме це знайоме, тепле передчуття було тим щастям, яке вона хотіла вкласти у свою нову пісню. 💜💗💜💗💜 OC information 💗💜💗💜💗 The third child of Kamui Gakupo and Megurine Luka Name: Kamui Galuna(神威がルナ/巡音がルナ/Megurine Galuna) Age:18 Birthday:10/30 Personality: Calm, talented, versatile Appearance: Long, straight purple hair with a smooth and glossy finish, exuding an elegant and cool allure Purple eyes, mysterious with a hint of pride Skills: Piano, guitar, bass, singing ,Photography Favorite Thing: Watching his parents, Kamui Gakupo and Megurine Luka, share sweet interactions